День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій
У останню суботу листопада в Україні вшановують пам'ять жертв голоду, штучно організованого радянською владою. Цьогоріч цей день випадає на 25 листопада.
О 16:00 буде оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання та старт акції «Запали свічку». Увесь світ разом з Україною запалить свічки в пам’ять про жертв Голодомору.
Геноцид — незбагненний за жорстокістю, найжахливіший, найпотворніший витвір людської цивілізації. І особливо зловісними його розмах і форми стали якраз у ХХ столітті.
За своїм характером, політичними, генетичними наслідками штучний голодомор в Україні належить до найбільших актів геноциду, що їх знало людство.
… Початок 30-х років. Тільки-но закінчилася масова насильницька колективізація. У селян забрали все: реманент, тягло, у декого навіть дрібну домашню худобу і птицю. Та найголовніше — відібрали вимріяну віками землю.
Сонце сходило над весняними, ще холодними полями, сідало за обрії кольору крові і не впізнавало землю… Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні…
Чи була того року весна? Чи прилетіли до людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах солов'ї? Ніхто цього не пам'ятає.
Архівні документи свідчать, що голод в Україні не мав нічого спільного з погодними умовами і врожайністю, бо причини корінилися у продрозверстці. Всюди, де у хлібозаготівля переступали певну межу, на селянина чатувала голодна смерть.
Хліб був, і не за тридев'ять земель, а на території районів, де голод косив людей. Під надійною охороною вилежувалися хлібні гори у сховищах «Заготзерна». У буртах, за колючим дротом, громадилася кукурудза, призначена для переробки на технічні цілі. Зокрема, працювали на всю потужність спиртові заводи. Люди, до краю змордовані, вже ходячі мерці, бачили це — на досяг руки добиралися до рятівних, але таких недосяжних припасів, і вмирали тут або голодною смертю, або від кулі вартового. Місцеві комори теж були заповнені «державними резервами». Це зерно зберігали на випадок війни,— голод не був достатньою причиною для його використання. Лише тепер ми знаємо, що в 1933 році в селах загинуло більше людей, ніж під час Великої Вітчизняної.
Указ від 7 серпня 1932 року, сумнозвісний «указ про п'ять колосків», дозволяв застосовувати смертну кару за жменю зерна з колгоспного поля, за кілька качанів кукурудзи, десяток цибулин. До смерті або заслання засуджувалися навіть діти, старші 12-ти років.
Спеціальний указ також забороняв приймати на роботу селян у міста та на залізницях, де вони могли б заробити на життя. Заборонявся виїзд селян за межі України. Заборонялося продавати селянам хліб у державних крамницях. Не заборонялося селянам тільки вмирати.
Будь-які згадки про голод були заборонені, багатьох людей було арештовано за «контрреволюційну агітацію». Аж до квітня 1933 року уповноважені ДПУ гасали по селах — збирали «дані» від сільрад про кількість померлих по селах. Усі відомості про смертність суворо засекречувалися. Після квітня 1933 року збір даних про голод було припинено. Напевне, його масштаби злякали самих організаторів. Недарма квітень у народі називали «пухнутень», а травень «капутень». Саме ці місяці були апогеєм людомору. За вісім місяців 1932-1933 років в Україні загинуло від голоду 7 мільйонів чоловік, у тому числі три мільйони дітей.
Якими ж словами можна описати мучеництво України того періоду, що поклала в сиру землю мільйони своїх синів і дочок? Голодомор замахнувся на майбутнє нації — на дітей, яким не судилося стати дорослими і продовжити свій рід.
Джерело - 1ua.com.ua/
