Семенівська селищна рада об'єднана територіальна громада

Полтавська область, Семенівський район

Йшов з радістю до поля

Дата: 18.11.2017 22:42
Кількість переглядів: 309

Пропонуємо увазі читачів нашого сайту розповідь про ветерана сільськогосподарського виробництва з села Великі Липняги Петра Дмитровича Горобця.

Де хазяїн ходить, там і хлібець родить.

(Українська приказка)

Житель села Великі Липняги Петро Дмитрович Горобець народився 15 серпня 1937 року в сім’ї колгоспників села Товсте. У цьому році йому виповнилося 80. Дитинство Петра Дмитровича припало на тяжкі роки радянсько-німецької війни. Мати Петра, Ганна Олексіївна, розповідала йому, як на початку війни з трьома маленькими дітками ховалася у льоху або на околиці села. Як фашисти відібрали у них корову. А їх батько, Горобець Дмитро Кузьмович, тридцятидворічним загинув на фронтах цієї титанічної битви.

Після закінчення Товстівської семирічної школи у 1951 році, Петро пішов працювати обліковцем на молочно-товарну ферму колгоспу «Зоря». Потім у П.Д.Горобця була робота столяром аж до призову в ряди Радянської Армії у 1956 році. Цілий рік молодий воїн здобував військову спеціальність у Харківському учбовому центрі, а потім два роки служив командиром відділення локаторників у Німецькій Демократичній Республіці. Повернувшись додому з дійсної військової служби сержант запасу Петро Дмитрович Горобець знову працював столяром і помічником комбайнера у рідному колгоспі. Згодом він успішно закінчив курси трактористів у Оболонському відділенні сільгосптехніки і почав працювати комбайнером у колгоспі «Зоря». Правління колективного сільгосппідприємства, відзначаючи працелюбність і організаторський талант молодого механізатора, призначило його бригадиром комплексної бригади №2.

Петро Дмитрович з відзнакою закінчив Полтавський сільськогосподарський технікум по підготовці керівних кадрів для колгоспів та радгоспів, а невдовзі став студентом-заочником агрономічного факультету Полтавського сільськогосподарського інституту, який успішно закінчив у 1985 році.

Де б не працював Петро Горобець, які б посади не обіймав, чи то агрономом по кормовиробництву в колгоспі ім. Чапаєва, завфермою, чи керуючим відділком цього ж господарства, головним агрономом колгоспу ім.К.Маркса - завжди відносився до роботи добросовісно і відповідально. «Мені з дитинства подобалося поле і нива, завжди з радістю йшов до них, жив їхніми проблемами», - говорить ветеран. Тому і віддячувала земля щирому хліборобові високими врожаями.

Його дружина Марія Семенівна розповіла, що він проходив додому лише пізно вечором, віддаючи всього себе роботі. Ветеран має 54! роки виробничого стажу, три скликання обирався депутатом Товстівської сільради і три рази депутатом Липнягівської. Хто ще може похвалитися таким послужним списком?

Сиджу у чистій, охайно прибраній вітальні цієї милої сім’ї, неспішно тече розмова, і здається, що знаю цих людей давним-давно, або це моя близька рідня. Не треба бути фізіономістом щоб побачити добру вдачу, яку випромінює подружжя Горобців. Лагідні господарі, які прожили разом 56 років, з особливою теплотою розповіли про своїх доньок Ніну і Ліду, про їхні родини, про онуків-правнуків. Побачив на одвірках лінії з написами - то Петро Дмитрович міряв онуків, а зараз вимірює правнуків. Росте дітвора. «Тільки б жити», - скаржиться семидесятишестирічна Марія Семенівна, - «А здоров’я немає. Ноги болять й інших хвороб цілий букет за життя назбиралось. Добре, що маю хорошого чоловіка - допомагає мені по господарству і на городі. А раніше я всю домашню роботу сама тягнула і дітей доглядала – його ж ніколи дома не було. Тепер відробляє господар мені свої борги», - сміється. «Такі були порядки, та й люди добросовісні були. Багато і тяжко ми працювали. У мене 48 років колгоспного стажу».

Журиться Петро Дмитрович: «Якби тоді була така ефективна техніка, як зараз, то селяни і горя б не знали. А то вирощували величезні врожаї, а збирали лише частину – інша, більша, на стерні лишалась. Втрати були страшенні! Серце кров’ю обливалося, коли падалишнє зерно, після оранки,як щітка, сходило. Комбайни недосконалі були…»

За добросовісну багаторічну працю нагороджений ветеран десятками грамот, подяками, преміями і повагою односельців. А ще має медаль «Ветеран праці». Орденів, чомусь, мій герой не одержав, а на мою думку він заслужив.

Проводжаючи мене до воріт, після смачного обіду, хлібосольна господиня Марія Семенівна, якось просто, по-сільському сказала: «Ти, синок, заїжджай до нас коли захочеш, провідуй старих. Ось тобі номер нашого телефону - звони». Біля автомобіля, який приїхав по мене, оглянувся – від воріт ошатного обійстя мені махали руками, прощаючись, не два ветерани – ціле покоління! Покоління моїх батьків.

                                                                  Олександр Косько

                                                                  Фото автора


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь