ЙОГО ЗНАЛИ ТАКИМ
Історія – свідок минулого, світло істини, жива пам’ять.
Цицерон
Незабутні пригоди відважного штурмана Василя Дмитровича Кізя в битві з ворогом.
Ось одна з них. Василь Кізь у складі екіпажу вилетів бомбардувати зосередження військ у Волхові. Лінію фронту пролетіли спокійно, але при підході до цілі гітлерівці ввімкнули прожектори та відкрили щільний зенітний вогонь. Незважаючи на це, льотчики прорвалися і влучно скинули бомби. У цей час поряд із літаком розірвався снаряд і осколком смертельно поранило пілота, молодшого лейтенанта А.І.Мінаєва, а Василя контузило. Коли він опритомнів, відчув, що літак падає. Зібравши всю силу і волю, штурман повів машину до свого аеродрому. Однак південніше села Ясенки Тульської області він знову втратив свідомість, літак впав і розбився. Василя Дмитровича викинуло вибуховою хвилею і він дивом залишився живим.
Воював на Західному та Третьому Українському фронтах. Брав участь у боях за міста: Софія, Будапешт, Відень, Прага, Белград та Берлін.
На рахунку В. Д. Кізя 916 успішних бойових вильотів.
Указом Президії ВР СРСР від 04.02. 1944 року за мужність і відвагу проявлених в боях з гітлерівськими загарбниками, штурману авіаційної ланки 97 гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку 262 авіаційної дивізії 17 повітряної армії гвардії молодшому лейтенанту В. Кізю присвоєно звання Герой Радянського Союзу.
Демобілізувався у званні капітана.
Тривалий час працював директором Веселоподільського пункту “Заготзерно”, головою колгоспу “ім. Чапаєва”, директором хлібоприймального пункту.
За заслуги в повоєнний час В. Д. Кізь був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни першого ступеню, орденом Червоної Зірки, та багатьма медалями.
Помер Василь Дмитрович 22 жовтня 1996 року в Семенівці.
Нажаль людини, про яку ідеться в розповіді, давно немає з нами, але пам'ять про неї та її звитяжні подвиги живе.
“НІ ХТО НЕЗАБУТИЙ!!! НІЩО НЕЗАБУТО!!!! ”
