ПРОЙШОВ ЧЕРЕЗ ГОРНИЛО
День визволення України від фашистських загарбників – свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.
Пропонуємо увазі читачів розповідь про безпосереднього учасника цих подій Івана Васильовича Сімрока.
Нещодавно доля звела мене з прекрасною людиною - Іваном Васильовичем Сімроком. Він - ветеран Великої Вітчизняної війни і ветеран праці. Життя не шкодувало його. Незважаючи на тяжкі випробування, які припали на долю Івана Васильовича, він, у поважному віці, бо народився мій герой у 1922 році, повен гумору і оптимізму. Так, так! Весело і впевненно, ніби події, про які він повідав, відбулися нещодавно, розповідав І.В.Сімрок про своє життя. Нині ветеран війни і праці, інвалід війни першої групи проживає в Семенівці з донькою Галиною.
У перші дні, тепер вже далекої війни, Івана Васильовича, як і 311 наших земляків-семенівців, було відправлено до Лубенського військомату. Перевдягти новобранців не встигли, а можливо для них не вистачило військового одягу, і зарахували в запасний полк, де проводили навчання тисячам необстріляного воїнства. Під Лубнами Іван Сімрок і п’ятеро його друзів виявили і знешкодили німецького диверсанта, проявивши при цьому мужність і винахідливість. Ворог був, як кажуть, до зубів озброєним, а хлопці – голіруч із ним справилися.
Враховуючи складну військову ситуацію: оточення радянських військ під Лохвицею і відсутність зброї, командування запасного полку прийняло складне рішення - відпустити новобранців по домах.
Здобувати солдатське ремесло Івану Васильовичу довелося вже в 1943 році, під час форсування Дніпра. Демобілізованих, навіть не обмундирувавши, слабенько озброївши, кинули в самісіньке горнило війни. «Чорножупанників», як їх називали кадрові офіцери, ніхто не жалів. Спочатку їх «погнали» на Кременчук, Максимівку. Дорогою колони новобранців нещадно бомбили німецькі літаки. У Дніпродзержинську воїнів переправили через Дніпро на невеличкий плацдарм. Жорстокі бої не вщухали ні в день, ні в ночі. Вода в річці була червоною від крові – фашисти не шкодували куль та снарядів. У пеклі скаженого бою наші воїни вперто трималися за клаптик прибережної смуги. І вистояли. При Форсуванні Дніпра рядовий Сімрок втратив багатьох бойових побратимів.
Іван Васильович, разом з однополчанами, звільняли від загарбників Пятихатки, Кіровоград та ще багато населених пунктів. А в битві під Жовтими Водами нашого героя було поранено. Одна куля влучила воїнові в лікоть правої руки, інша - в голову, за декілька міліметрів від скроні. Смерть пройшла поряд, вибіливши голову юнака.
Підлікувавшись Іван Сімрок знову потрапляє на війну в складі 22-го полку 107-ї повітряно-десантної дивізії. Під час складної бойової операції його було тяжко поранено. Прооперований І.В.Сімрок вперто боровся за життя, а потім девять місяців навчався ходити.
Після демобілізації, у березні 1945 року, Іван Васильович повернувся до рідного села Крива Руда. Працював завідувачем тваринницької ферми, не шкодуючи ні сил, ні здоровя, ні часу. З дружиною Олександрою, створили сімю: збудували хату, народили і виростили сина і доньку.
Зараз ветеран допомагає доньці вести не хитре домашнє господарство. Часто зустрічається з учнівською молоддю, односельцями, розповідає про своє трудове і бойове життя. Івана Васильовича неодноразово запрошували на святкування Дня Перемоги в Полтаву та Київ.
Незважаючи на солідний вік, тримається воїн.
Донедавна ще їздив на велосипеді, та Людмила Павлівна Милашевич заборонила, коли дізналася, що вже п’ять разів падав, - каже Іван Васильвич сміючись, – мушу підкорятися. І.В.Сімрок має двадцять нагород, які отримав за бойові та трудові заслуги, десятки грамот та похвальних листів. Здоров’я і довгих Вам років життя, дорогий ветеране!
Олександр Косько
Фото автора
